Розділ 4. Період поділу на північне та південне царства і період поділу на східне та західне королівства

Період об'єднаного царства розпочався з правління царя Саула і тривав за часів царів Давида й Соломона. Та оскільки цар Соломон поклонявся чужим богам, яких шанували його дружини (1 Цар. 11:5—13), після його смерті об'єднане царство розпалося, проіснувавши протягом правління трьох царів. Північне царство, Ізраїль, засноване десятьма з дванадцяти племен, зайняло положення Каїна, а південне царство, Іудея, засноване іншими двома племенами, посіло положення Авеля. Так настав період поділу на північне та південне царства. Так само християнське королівство, створене імператором Карлом Великим, три покоління по тому почало розпадатися: три його онука, які ворогували між собою, розділили його на три частини: східну державу франків, західну державу франків та Італію. Оскільки Італія незабаром опинилася під владою східних франків, поділ по суті відбувся на два королівства: східне та західне. При цьому королівство східних франків, яке досягло значного розквіту за імператора Оттона І, стало називатися Священною Римською імперією. Вона правила в Західній Європі від імені римського імператора та намагалася забезпечити собі як політичну, так і релігійну владу. Таким чином, східне королівство зайняло положення Авеля відносно західного королівства, Франції, як воно почало називатися.

Північне царство, Ізраїль, було засноване Єровоамом, який жив у вигнанні за часів царя Соломона. За двісті десять років його існування ним правили дев'ятнадцять царів. Через те що вони вбивали один одного в боротьбі за владу, царські сім'ї змінювалися десять разів, і серед царів Бог не знайшов жодного праведного. Тоді Він послав ізраїльтянам пророка Іллю, завдяки якому знищив вісімсот п'ятдесят пророків Ваала та Астарти після того, як Господній вогонь злинув на жертовник Іллі на горі Кармел (1 Цар. 18:19—40). Бог посилав і багатьох інших пророків: Єлисея, Йону, Осію та Амоса, які проповідували (전도, чондо), ризикуючи власним життям. Але північне царство, Ізраїль, продовжувало поклонятися язичницьким богам без тіні розкаяння, і Бог віддав його в руки ассирійців, піддавши таким чином знищенню. Цей народ навіки був позбавлений права обраного народу (2 Цар. 17:7—23).

Тим часом південним царством, Іудеєю, заснованим Ровоамом, сином Соломона, правила одна царська династія, починаючи з Давида й закінчуючи Седекією. З двадцяти царів, які керували Іудеєю протягом 394 років, було багато праведних. Проте після царя Йосії була низка неправедних царів, які підпали під вплив північного царства та потонули в ідолопоклонстві. У результаті народ південного царства був узятий у полон вавилонянами.

Розпочинаючи з періоду поділу на північне та південне царства, щоразу, коли ізраїльтяни порушували заповіт Бога та відходили від ідеалу храму, Бог посилав у їхнє середовище пророків, таких як Ілля, Ісая, Єремія та Єзекіїль. Усього Він послав чотирьох великих і дванадцятьох малих пророків. Вони наставляли народ, спонукаючи його до каяття та внутрішньої реформації. Та царі й народ не зважали на застереження пророків і не каялися, унаслідок чого Бог мусив задіяти промисел зовнішнього покарання. Воно проявилося в тому, що іудеї, зазнаючи частих набігів язичницьких племен, таких як єгиптяни, сирійці, ассирійці та вавилоняни, урешті-решт потрапили під їхню владу.

У період поділу на східне та західне королівства, призначений для відновлення шляхом тангам вищезгаданого періоду на основі субстанційної ідентичності часу, папство деградувало. Бог намагався спонукати його до проведення внутрішньої реформи церкви, діючи через монахів та праведників, серед яких були Фома Аквінський і святий Франциск Ассізький. Оскільки духівництво й церква не розкаялися, а погрузнули в іще більшій корупції та розпусті, Бог мусив здійснити промисел зовнішнього очищення, допустивши війну між християнами і мусульманами. У цьому полягала провіденційна причина поразки хрестових походів.

Доки Святе місто Єрусалим було у складі Арабського халіфату, на християнських паломників там чекав теплий прийом, але після падіння халіфату Єрусалим був завойований турками-сельджуками, і паломники стали наражатися на гоніння. Тоді папи в гніві почали збирати хрестові походи, щоб повернути собі Святе місто. За двісті років, розпочинаючи з 1095 року, відбулося вісім хрестових походів, але вони зазнавали поразки за поразкою.

Період поділу на північне та південне царства підійшов до свого завершення, коли всі жителі північного царства, Ізраїлю, та південного царства, Іудеї, були взяті в полон язичниками, і ізраїльському монархічному устрою настав кінець. Аналогічно до цього, у період поділу на східне та західне королівства, у зв'язку з поразками хрестових походів, папська влада остаточно втратила довіру й авторитет, що позбавило християнство його духовного центру. Крім того, багато феодалів і лицарів, на яких трималося феодальне суспільство, загинули в походах, унаслідок чого воно втратило свою політичну опору та життєву силу. Величезні витрати, зроблені папами та феодалами для ведення цілої низки безуспішних війн, довели їх до зубожіння. У результаті християнське монархічне суспільство почало руйнуватися.